Адам Міцкевич До матері-польки Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990 О Мати-Полько! Як у твого сина В очах сіяє дар святий пророцтва,
Як появляє лагідна дитина Поляків давніх горде благородство, Як, занедбавши забавки пустії, Він слухає співця старого думи
Про наших предків вікопомні дії, Ясне чоло схиляючи у сумі,- О Мати-Полько! Горе йому буде!
Молись за нього… Глянь, он Скорбна Мати: Розкраяні мечами в неї груди, Й тобі судилось муку цю прийняти. Хай дійдуть згоди нації й держави,
На
З отруйним гадом поділивши ложе. Там стане він байдужим і холодним, Навчиться, як безодня, німувати,
Труїть нечутно випаром болотним, Слизьким вужем покірно плазувати. Спаситель наш, в невинності дитинній, Голубив хрест і був на нім розп’ятий…
О Мати-Полько! Й ти подбай ще нині Про іграшки підхожі для хлоп’яти. Окуй у пута змалку бідолаху, Впряжи його у тачку із землею,
Щоб він не
Як воїни свободи невтолимі. Шпиг викличе його на поєдинок, На прю з ним стане царський суд неправий, А бойовищем буде в них застінок, А переможцем вийде кат кривавий.
А пам’ятником буде надмогильним Там шибениця, чорна потороча, А славою – хіба сльоза жіноча
Та тихе слово в краю підневільнім.